Блог вчителя хімії та біології Аристенко Л.П.: Класний керівник 2015

ГІРКИЙ ПОЛИН ЧОРНОБИЛЯ…

26 квітня 1986 року нічого, здавалось б, не віщувало біди. Однак біда все ж таки сталася. Близько 1:23 було зареєстровано сигнал аварійного захисту на пульті оператору. Поглинаючі стрижні почали рух в активну зону, однак внаслідок їх невдалої конструкції та заниженого оперативного запасу реактивності реактор, не змогли заглушити.

Через 1-2 секунди був записаний фрагмент повідомлення, схожий на повторний сигнал АЗ-5. У наступні кілька секунд зареєстровані ще декілька сигналів, що свідчить про швидке зростання потужності, потім реєструючі системи вийшли з ладу.

За різними свідченнями, сталося від одного до кількох потужних ударів (більшість свідків вказали на два потужні вибухи), і до 1:23:47-1:23:50 реактор був повністю зруйнований.

На місце події відразу приїхала команда пожежників. 30 людей були шоковані, але часу немає – тому вони кинулися ліквідовувати небезпеку. Цих людей вже давно немає в живих – вони загинули від катастрофічних наслідків радіації.

Безпосередньо під час вибуху на четвертому енергоблоці загинула лише одна людина (Валерій Ходемчук), ще один помер вранці від отриманих травм (Володимир Шашенок). Згодом у 134 співробітників ЧАЕС і членів рятувальних команд, що перебували на станції під час вибуху, розвинулася променева хвороба.

Про те, що на потужній АЕС сталася страшна трагедія, звичайні люди не знали. Радянське керівництво вирішило не повідомляти громадян про смертельну небезпеку. Люди продовжували ходити на природу, брати воду з річок, дихати повітрям і навіть не знали, що поглинають неймовірну кількість радіації. Власний статус для партії був більш цінним, ніж життя народу. Таким чином, владі вдалося запобігти паніці – це була основна задача. Примітно, що першотравневі демонстрації також проходили за планом. Люди виходили на площі, які вже стали смертельно небезпечними.

Температура в реакторі в перші дні досягала 5000 градусів — до нього не можна було підійти. Над АЕС висіла радіоактивна хмара, яка тричі обігнула Землю. Щоб прибити її до землі, реактор бомбили з вертольотів піском і поливали водою, однак ефект від цих дій був мізерний. У повітрі виявилося 77 кг радіації — ніби сто атомних бомб одночасно було скинуто на Чорнобиль.

Біля ЧАЕС був викопаний величезний рів. Його заповнили залишками реактора, шматками бетонних стін, одягом робітників-ліквідаторів катастрофи. Протягом півтора місяця реактор був повністю запечатаний бетоном (саркофаг) щоб уникнути витоку радіації.

28 квітня почалася масова евакуація людей з довколишніх міст – Прип’яті, Чорнобиля та інших. Зона радіусом в 30 км була визнана зоною відчуження, не придатною для життя людини. Вода, худоба і рослинність на цій території були визнані непридатними до вживання і тими , що несуть небезпеку для здоров’я. Людям нічого не пояснили – дозволили взяти з собою тільки посвідчення особистості та їжу на декілька днів. Люди залишали все: хати, худобу, нажите майно… Зону було обгороджено колючим дротом і узято під охоронну. Цих людей розселили в основному в Києві та Чернігові. Хтось через деякий час повертався до Чорнобилю та знаходив свої повністю розорені будинки. Зараз проживати у Чорнобилі постійно заборонено. Але й там є люди, які не кидають свого житла. Кажуть, що досі ходять мародери у пошуках цінностей та кольорових металів.

Не відомо, скільки б ще часу радянське керівництво замовчувало про трагедію. Але в справу втрутилася погода. Сильні вітри і дощі, що так недоречно пройшли по Європі, рознесли радіацію по всьому світу. Найбільше «дісталося» Україні, Білорусі та південно-західним областям Росії, а також Фінляндії, Швеції, Німеччини, Великобританії.

Вперше небачені цифри на лічильниках рівня радіації побачили співробітники атомної станції в Форсмарк (Швеція). На відміну від радянського уряду, вони поспішили відразу ж евакуювати всіх людей, що живуть в прилеглій території, перш ніж встановили, що проблема — не в їхньому реакторі. Передбачуваним джерелом вихідної загрози є СРСР.

А рівно через дві доби після того, як вчені Форсмарк оголосили радіоактивну тривогу, президент США Роналд Рейган тримав у руках знімки місця катастрофи на Чорнобильській АЕС, зроблені штучним супутником ЦРУ. Те, що було зображено на них, змусило б жахнутися навіть людину з дуже стійкою психікою.

У той час як періодичні видання усього світу сурмили про небезпеку, що виникла внаслідок Чорнобильської катастрофи, радянська преса відкараскалася скромною заявою про те, що на ЧАЕС мав місце «нещасний випадок».

Сьогодні пройшло вже 30 років з дня трагедії. Сумно дивитися – ліквідаторів аварії залишилося дуже мало.

З кожним роком стирається пам’ять про страшні події, які відбулися в той злощасний день 26 квітня. Досі важко сказати – що ж стало причиною. Хтось бачить провину працівників, хтось звинувачує завдання виконання експерименту будь-якою ціною, не зважаючи на наслідки. За офіційною версію, винною була визнана зміна співробітників, що працювала у ту ніч. Директору, головному інженеру і його заступнику дали по 10 років, начальнику зміни — 5 років, начальнику реакторного цеху — 3 роки. Двоє із засуджених померли у в’язниці, директор вийшов на свободу через поганий стан здоров’я, відсидівши 5 років. Примітно, що лише один із засуджених, заступник головного інженера, частково визнав свою провину. Решта, в тому числі і директор, вважали, що засуджені несправедливо. На сьогоднішній день громадська думка з цього питання розділилося: одні впевнені, що винних суд просто призначив, зробив «стрілочниками». Інші наполягають на тому, що покарання було занадто м’яким і відсидіти свої терміни засуджені повинні були від дзвінка до дзвінка. Чи зробили ми висновки з трагедії? Хотілося б вірити, що так.

Матеріали на конкурс Класний керівник 2015

Освіта.

Одеський Національний Університет ім. І.І. Мечникова, хімічний факультет, спеціалізація біохімія, 1985 рік.

Кваліфікаційна категорія.

Вища

Звання

Старший вчитель

Атестація

2012 рік

Нагороди

Грамота РДА 2015 рік

Стаж роботи

30 років

Опис досвіду роботи класного керівника.

Така дісталась вже нам робота Є в ній і радість, та є й турбота Є вічний пошук, безсонні ночі Та гріють душу дитячі очі. Н. П. Уткіна.

Моє кредо:

Навчити учнів не лише дивитися, а й бачити, не лише знати, а й розуміти… К. Ушинський

Класний керівник є для своїх учнів другою матір’ю, а в деяких випадках просто заміняє дітям їхню родину. Коли батьки спокійно сплять, то класний керівник їздить вночі по селу відшукує дитину, проводить психологічні бесіди та передає в руки батьків.

Професіоналізм класного керівника включає в себе не протистояння учня та вчителя, а докладання всіх зусиль для того, щоб дитина повірила в свої сили, повністю змогла розкрити свої потенціальні можливості та отримувала задоволення від подолання проблем та задач, які ставляться перед учнем.

Та основним завданням класного керівника, на мою думку, є виховання та формування особистості учнів, як свідомих, патріотично налаштованих громадян України, які мають свою думку по всім актуальним питанням нашого життя та можуть її відстоювати; бажають накопичувати знання та вміють їх використовувати з користю для себе та суспільства; характеризуються високими моральними якостями; вміють швидко адаптуватись до змін в сучасному світі.

Виконання цього завдання намагаюсь здійснювати за допомогою системи цінностей, передбачених « Основними орієнтирами виховання учнів», які характеризуються ставленням особистості до держави та суспільства, інших людей, самого себе, праці, природи та мистецтва.

Система виховної роботи направлена на створення сприятливих умов для розвитку здібностей та потенціалу кожного учня, формування моральної, соціально адаптованої особистості, яка цінує здоровий спосіб життя.

Працюючи вже стільки років у школі, я розумію, щоб бути цікавим дітям, потрібно завжди вчитися, постійно бути у творчому пошуку. При цьому потрібно поставити себе до рівня учня, його сприйняття. Розкрити матеріал з його допомогою, зробити так, щоб він відчув себе значущою частинкою уроку. А з цього починається становлення Людини, коли дитина знає, що вона потрібна не тільки рідним, а й ще комусь. В цьому вся робота вчителя.

Основні орієнтири виховання я намагаюсь розраховувати на весь період виховної діяльності з учнями класу з урахуванням їх вікових, індивідуальних та психолого-педагогічних особливостей.

Виховна система – це спосіб організації життєдіяльності класу, сукупність взаємодіючих компонентів, що сприяє розвитку особистості та колективу .

Виховна система мого класу «Вершина досконалості»

І компонент.Стрижнем виховного процесу є особистість.

ІІ компонентСтворення виховного простору, спрямованого на формування духовних цінностей особистості, почуття громадянського обов’язку та патріотизму.

Продовження роботи над проектом «Я, родина, Україна»

ІІІ компонент

Проведення тренінгів,ситуативних ігор з метою формування знань, умінь та навичок правильного поводження в соціальному середовищі.

Випуск класної газети РГД – 6 (Рупор гламурних десятикласників – 6 учнів у класі)

ІV компонент

Форми виховної діяльності, які я використовую в роботі:

година спілкування, класні збори, година класного керівника, зустріч з воїнами – учасниками АТО, дітьми війни, свідками голодомору, спартакіада народних ігор, родинне свято, веселі старти та естафети, колективна творча справа (КТС) (випуск газети), проект.

V компонент

Метою моєї роботи є:
- виховання високоморального підростаючого покоління, формування в нього українського менталітету на основі відродження національних традицій свого народу;

- розвиток таланту, формування у школярів високої пізнавальної культури, організація змістовного дозвілля.

Форми роботи з класними колективами є різними та ми з класом надаємо перевагу саме проектній діяльності, тому що проектна технологія дає можливість:

активізувати особистісний потенціал кожної дитини;

стимулювати учнів до певних проблем та створення педагогом таких умов навально-виховного процесу, результатом якого є індивідуальний досвід діяльності учня;

включити великий процент школярів як у виховний, так і в навчальний процес в цілому;

якнайкраще організувати цілеспрямовану співпрацю у вихованні майбутнього покоління через активну, творчу діяльність;

кожний проект дозволяє побачити у звичайному щось нове, роздивитись об'єкт дослідження з інших точок зору.

Головною проблемою сучасної школи є опанування учнями вмінь та навичок саморозвитку та самовиховання творчої особистості, що значною мірою вирішується впровадженням інноваційних технологій. Виходячи з цього ми працювали над проектом «Я, родина, Україна».

Учасники: учні, класний керівник, батьки.

Мета проекту: формування національної самосвідомості, виховання
любові до рідного краю, свого народу, шанобливе ставлення до його
культури;
засвоєння загальнолюдських і національних цінностей, стратегії життя;

Поетапна самореалізація програми:

Крок І. «Здоров’я. Самопізнання»

Крок ІІ. «Моя родина»

Крок ІІІ. «Школа, нація, країна»

Очікуваний результат: від людини розумної до людини духовної.

КРОК ІПосвята в козачата

Мета. розширити знання учнів про козаків; виховувати в дітей любов до рідного краю, бажання бути гідними синами України, прагнути стати сильними, здоровими, розумними; домагатися створення дружного колективу.

Ведучі дівчатка.

Маленькі ваші ноги

Та знають свою путь

На службу Україні

Як виростуть підуть

Маленькі ваші руки

Та кріпнуть і ростуть

На службу Україні

Всю працю віддадуть.

Дитячі в вас серденька

Та щирі в них чуття

Любити Україну

Будуть ціле життя.

Маленькі ваші ноги

Та знають куди йти

На службу Україні

Йдуть хлопці молоді.

Але перш ніж ви станете дорослими козачками, ми повинні прийняти вас до загону козачат.

Силою усі зведіться

У змаганнях покажіться

1. Стрільба з лука. (козаки повинні вміти влучно стріляти)

2. Не тільки стріляти , а й тихо сидіти в засідці.

(сидіти на стільці піднявши ноги).

3. Козаки повинні бути швидкими, як вітер.

( На стільці лежать шапки, але однієї не вистачає. По сигналу треба розібрати шапки).

4. Та козаки були не тільки сильними та спритними , а й грамотними людьми.

(Скласти слова).

5. Любили козаки й випити квасу.

( Хто швидше вип’є склянку води через соломинку).

6. Вміли козаки й господарювати.

7. А зараз кожен з отаманів повинен принести прапор для свого куреня. ( на дощечках).

8. Щоб запалити багаття, за різних природних умов, треба роздмухати вогонь, а отже мати здорові легені. ( задути папір на більшу відстань).

9. Ну і всі знають, що козаки писали листа турецькому султану. Але потрібно його ще й відправити.

(засунути газету в пляшку).

10. Козаки були найкращими розвідниками на той час. (Вгадати іграшки з зав’язаними очима).

1. Раді ми за вас, хлоп’ята,

Раді наші козачата

Всі народжені для волі

В рідній хаті, в ріднім полі.

2. Не чужі вже будете

Славу ви здобудете

Присягаєте на вірність

Україні і народу.

(хлопці) Присягаємо!!!

   1.   Вручіть же, дівчата,
      Посвідчення орлятам
      Вони ж бо відсьогодні
       Козачата.

2. Козачат усіх вітаємо

Здоров’я й щастя всім бажаємо,

Зичимо здоров’я від водиці ключової,

Багатства від землі святої .

Щастя земного, неба голубого,

Хліба запашного.

Разом: Щоб козацькому роду не було переводу.

Це свято вже стало традиційним і у класі і у школі.

КРОК ІІ

1. Родинні свята

СВЯТО БАБУСІ

Мета Ознайомити дітей з оберегами української родини, пробуджувати пізнавальний інтерес до історії свого родоводу, української нації, її культури й побуту.

Виховувати глибокі почуття любові до батьків, почуття пошани до людської праці, гордості за майстерність родичів, близьких.

Сприяти бажанню примножувати родинні традиції, берегти свою національну культуру.

Вчитель. Діти, сьогодні особливе свято. В гості до нас прийшли найулюбленіші для кожного з нас люди – наші бабусі. Наметушились, натомились вони за своє життя. Часто для них не було ні свята, ані неділі, поки дітей на ноги не звели. І сьогодні вони заслужили великої поваги з нашої сторони.

Варт пошани сивий волос

І старий тихенький голос.

До цих зморшок придивіться!

Станьте ближче, поклоніться!

(Вклоняються)

Добрий день вам, люди добрі,

Що сидять в нашій господі,

Раді з святом вас вітати,

Щастя і добра бажати.

Красиво і світло у нашій світлиці,

Квіти на вікнах стоять вогняні.

Сьогодні у класі бабусине свято,

І хочеться всіх привітати мені.

(пісня)

Добрий день, бабусю, дорога моя!

Це для тебе сонечко лагідно сія...

І ласкою повняться рученьки твої

Я люблю твій голос – теплий, дорогий.

В нім землі моєї срібні голоси,

Дружби і любові, і добра й краси.

Назбираю в лісі квітів сон-трави.

Дорога бабусю до ста літ живи.

У моєму серці – слід твоїх пісень.

І кажу:

Всі. Добридень. Добрий тобі день!

Ти тільки вслухайся: Бабуся! Яке ніжне, красиве, лагідне, пестливе, тепле слово.

А чому?

А тому, що бабуся – це мамина або таткова мама, отже, вона прожила удвоє більше за наших маму і тата. Бачили у житті удвоє більше, і ми удвоє дорожчі для неї, бо ми діти її дітей.

Бо ти її онучатко, дівчатко чи хлоп’ятко. Бо ти її пташенятко, ластів’ятко, козенятко, нехай іноді поросятко.

А коли це бабуся називала мене поросятком?

Напевно, тоді, коли ти був бруднулею!

Згадав, це було тоді коли я заталапав чоботята

І, щоб сховатися від тата, до бабусі утікав!

А вона посварить, покричить, поцілує, та й мовчить.

Чи сюди, чи туди, чи то хліба, чи води,

Чи сорочку, чи штанята, - все до бабці, не до тата;

Там безпечно від біди. І щасливий той живе,

В кого бабця люба є: той біди вже не зазнає,

Бо бабусенька скрізь дбає.

ВЧ. Любі бабусі! У своєму житті ви не часто отримували подяки та нагороди за свою роботу. І ваші онуки вирішили встановити нагороду для кожної бабусі. Прийміть від них велике спасибі й медалі.

(Вручення нагород бабусям разом з листом – подякою)

Ой, яка ж ти, бабусю, дорога та мила!

Того словечком сказати не моя ще сила…

Що те сонечко на небі , в лузі квітка красна,

То бабуся в нашій хаті, добра все та ясна…

Ясне сонце світить з неба, веселить та гріє,-

В рідній хаті при бабусі кожен з нас радіє.

(Слово надається бабусі…)

Я своїй бабусі пісню заспіваю,

Вона для мене сонечко й краса,-

Подібної до неї я не знаю,

Коли б обшукав всю землю й небеса.

Коли я встаю раненько, жде сніданочок смачненький

Мене бабця доглядає, пісеньки гарні співає.

(пісня)

Тато й мама на роботі,

В бабці клопоти й турботи.

Рукавички вона в’яже, мені казочку розкаже.

Бабця мене дуже любить, поцілує, приголубить.

Люба, добра бабусю, ми твої внучата,

Звертаємось до тебе, щоб щастя побажати.

Ой нема миліше, нема веселіше, як в бабусі у гостині –

Медом нагодує, ще і поцілує личенько дитині.

Яблучок наріже, казочку розкаже,

Ще й лялечку справить,

Бабуся радіє, сама молодіє, коли внуків бачить.

Хоч твоє волосся густо посріблилось,

Ти для нас маленьких другом залишилась.

Ти нас батькові й матусі помагаєш вчити:

Як виростити чесними, як по правді жити.

Ми твої слова розважні пам’ятати будем

І в життя науку понесемо всюди.

Хай тебе в своїй опіці бог не залишає,

Хай тобі тривке здоров’я й силу посилає.

А до того, наша люба, хай ще на додаток

Гордість дасть тобі й утіху за нас, за внучаток.

(пісня)

У мене є мій друг – бабуся.

Коли на неї я дивлюся,

То бачу сивину, таку мов вишні цвіт рясну.

Що прикраша її волосся, неначе у житах колосся,

Що вистигло на чорнім полі.

Та сивина – то все від долі, що довелось їй пережити

На білім світі, в цім селі, у мирі, злагоді й добрі.

Моя бабуся, люба, гарна й мила,

Вона найкраща від усіх людей,

І хоч вона вже трохи посивіла,

Але так щиро любить нас – дітей.

( Виступи бабусь)

Вч. Бабуся! Чи є в світі краща людина? Ні! Скільки вона пережила, але яка ніжна, щира! Скільки вона недоспала ночей, голублячи онучат! Подивімось, діти, у бабусині очі. Які вони щирі! У них не побачиш ні лукавства, ні хитрощів. Це погляд добра і любові. І хоч горе не обходило бабусиної хати ,

Особливим блиском світились очі бабусі тоді, коли приїжджали до неї онучата. У кожної бабусі своя доля. Її доля! І яка вона?

(Діти зачитують твори про бабусин життєвий шлях,які вони підготували заздалегідь. Бабусі доповнюють)

Бабусина доля – як ота тополя,

Що посеред степу в небо порина.

Вітер гне тополі, заметілі в полі,

Так біліє в бабці сивина.

Наткали їй горя, як два Чорних моря,-

То роки голодні, то роки війни..

Тільки і світало, як пшеницю жала

Та як повертались доньки і сини.

А іще світало, як защебетали

У дворі онуки, наче ластівки.

Бабусина доля – як в степу тополя,

А над нею небо – як віки.

Скільки в бабусеньки з нами турбот,

Варить бабуся нам добрий компот.

Треба і шапочки теплі зв’язать,

Казку веселу нам всім розказати.

Скільки в турботах її різних вмінь.

Рідна бабусенько, сядь, відпочинь.

Ми тобі пісеньку зараз почнем…

Дружно з бабусею всі ми живем.

Свою бабусю знаю з давніх – давніх пір,

Її обличчя любе, її ласкавий зір .

Замислиться бабуся, зажмуриться на мить,

І знов, дивись, сміється, ласкаво гомонить.

Та над усе найбільше сподобались мені

Її ласкаві руки, умілі і міцні.

Оцій руці хорошій робота не важка,

Бо в’яже, варить, пише бабусина рука.

Буває, щось пошиє, ви скажете: краса,

Вона робити вміє ну, просто, чудеса.

І я в бабусі руки цілую залюбки,

Вони немов співають, розказують казки.

Я слухаю бабусю, я весь мов у ві сні.

Розумні, ніжні руки, умілі та міцні.

Дай, бабусю, поцілую сивину твого волосся,

Теплим диханням зігрію снігом вибілені коси,

Може, і на них розтане лоскотливий іній срібний,

Мов химерні візерунки на замерзлій з ночі шибі.

Діти, немає на землі нічого вічного…
Не вічні і наші рідні.
Приходить час, і ми прощаємось з ними.

Є в нашому класі діти, бабусі яких померли.
Пропоную вшанувати їх пам’ять хвилиною мовчання.

Але життя продовжується… Повертаємось до ваших любих онучат, які дуже люблять розповідати, як вони допомагають своїм бабусям.

Багато в бабусі турбот – не злічить!

Одній всю роботу нелегко зробить.

І хочеться вам, друзі, таке усім сказать:

Ми будемо бабусі завжди допомогать.

Нехай хоч і в маленькім ділі,

Та руки в нас умілі.

Ми допомагаєм вправно,

Посуд миємо під краном,

Витираєм тарілки і збираєм черепки…

ВЧ. Дорогі бабусі! За щоденними турботами ми не маємо часу подякувати за добро, яке ви зробили для дітей, онуків, правнуків. Ніжні й щирі слова вам говорили онуки. А зараз я надаю слово вашим дітям.

(виступи батьків)

Милі наші матусі! Ми Вам шану складаєм

І признатися мусим, що без вас нас немає.

Ви нас, рідні, зростили, нам життя дарували,

І безмежно любили, від біди захищали.

Тож сьогодні ми хочем вам спасибі сказати

За недоспані ночі, за тривоги Багаті,

За натруджені руки, що не знають утоми,

За хвилини розлуки, як не ладиться в домі.

Ви завжди у роботі, на вас кинуті діти,

Повсякденні турботи, нема й часу хворіти.

Густі зморшки покрили ваше добре лице.

І все менше в вас сили – пам’ятати б про це!

Ми вас любимо щиро, люблять вас і онуки.

Всім здоров’я вам, миру, і цілуєм вам руки.

Богородице- мати! О пречистая Діво!

Тобі дяку складати я беруся несміло,

Я молюся до тебе за татуся і неньку,

Зачинательку роду за бабусю рідненьку.

Даруй, Матінко Божа, їй життя довге й миле,

Кожна днина погожа додає хай їй сили.

Хай ніколи бабуся наша горя не знає,

Поможи їй, молюся, Преподобна, благаю!

Любов наша до неї завжди світла і чиста.

Молю серцем, душею будь же з нею, Пречиста!

Хай в житті вам радість буде,

Процвітайте як той цвіт.

Дай же, боже, любим бабцям

Многих, добрих, щасних літ!

Побажаєм вам 100 років жити

Без горя, сдіз і без журби!

Хай з вами буде щастя і здоров’я

На многії літа і назавжди.

(Частування бабусь чаєм, українськими пиріжками, варениками, солодощами)

Найстаріша книга нашої родини.

КРОК ІІІ

1.Відтворення національних традицій.

Андріївські вечорниці.

Мета. Допомогти дітям краще пізнати народні звичаї та традиції; виховувати любов та пошану до них, необхідність зберігати і передавати творчі можливості кожної дитини.

Серед осінньо-зимових свят найбільше виділялось поетичністю та неповторністю одне з них - Андрія.

Удосвіта напередодні Андрія дівчата йшли до криниць, щоб набрати в рот води і замісити нею борошно. Деінде за ними стежили хлопці і смішили юнок. Останні просили не заважати їм, за що обіцяли парубкам відкупної - макітру вареників, які обов'язково мали бути на «андріївській вечері». Після цього дівчата приносили воду, замішували тісто та випікали по дві кукілки: для себе та судженого. Ввечері, виставивши посеред світлиці невеличкий ослінчик або ж заслінку, розкладали попарно печиво і випускали собаку, яку цілий день тримали впроголодь. Голодна тварина накидалась на печиво, а дівчата стежили: чиє печиво собака з'їла перше, та якнайскоріше вийде заміж. Але найбільше молодь чекала обряду «кусання калити».

І сьогодні ми, дивлячись у минуле, ще раз побачимо картину побуту наших предків. Ввечері до наміченої господи збиралися.хлопці та дівчата, калиту підв'язували до сволока червоною стрічкою. Відтак хлопці мали відкусити шматочок, але при цьому навіть не посміхнувшись. Якщо при вправному панові Кахетинському це нікому не вдавалося, калиту знімали і розподіляли між всіма присутніми. Дівчата приймали дольки безкоштовно, а хлопцям годилося відкуплятися грішми. Після цього і починалися справжні вечорниці.

Господиня Чи будуть сьогодні дівчата?

Донька. Звичайно, та й хлопці не забаряться.

(стукаючи в двері заходять хлопці)

І хлопець Добрий вечір господине!

Господиня Доброго здоров'я, хлопці, а що ж це ви без дівчат?

I хлопець А їх ще немає?

III хлопець Ну то ми мерщій за гармоністом.

(заходять дівчата)

І дівчина Добрий вечір, в цій господі!

Господиня         Добрий вечір дівчаточка, та заходьте вже.
Донька            Сідайте дівчата трішки поговоримо поки парубки     не прийшли.
І дівчина             Так, так. А то як вони прийдуть то й поговорити не дадуть.

ІІ дівчина Ой, дівчата, тут сьогодні і в печі палили. То я біля печі і

вмощусь. Люблю коли тепло.

І дівчина То де ж це наші парубки? Щось забарились.

II дівчина Ну то давайте поки поспіваємо.

(Ой у вишневому садочку )

ІІІ дівчина Щось у нас сумно, а давайте щось веселіше почнемо,

(чується гомін, сміх, заходять хлопці)

І хлопець Агов! Чи є хто в цьому домі?

ІІ хлопець Добрий вечір тому, хто у цьому домі.

Всім гостям оселі та хазяйці веселій.

І дівчина Щось ви хлопці невеселі, та й нам було сумно. Доки веселу пісню не заспіваєте не пустимо вас до господи.

(Розпрягайте хлопці коней)

ІІ дівчина Оце розвеселили, то проходьте вже сідайте.

І хлопець Марусю, Марусю! А скільки тобі років?

Маруся Шістнадцять

І хлопець Але ж два роки тому ти говорила теж саме!

Маруся Знай, хлопче, я не з тих, що сьогодні говорять одне, а завтра інше!

Дівчина А що це наш Петро сидить та все у вікно дивиться Та такий сумний!

Хлопець По секрету скажу: Він закохався!

Дівчина То це ж добре! Чому ж сумувати?

Хлопець Але ж зразу у двох. Одна багата, а друга - гарна Не знає кого вибрати. Давайте хлопці допоможемо йому піснею!

(Пісня «Одна гора високая»)

Дівчина Ну що ж після цієї пісні Петру буде легше!

(Одна дівчина виходить в сусідню кімнату, хлопець, крадучись, йде за нею.)

Дівчина А куди то Денис тихенько чкурнув?

Хлопець А він з Наталкою пішов миритись. Вони вчора на побаченні посварились.

( 3 кімнати доноситься гуркіт і вискакує переляканий Денис, за ним біжить з качалкою Наталка. Хлопці та дівчата зіскакують зі своїх місць. Денис ховається за хлопцями, а Наталка намагається його вдарити)

Хлопець та що сталося?

Денис Та Наталка вчора не прийшла на побачення.

Хлопець То хіба ж ти винний?

Наталка Так, я запізнилась всього на півгодини, а він

зразу ж пішов до Клавки, а потім аж до Галки!

Хлопець Еге, то тут діло темне.

( Пісня «Ти ж мене підманула»)

Після пісні Денис та Наталка миряться.

Хлопець А чого це Михайло на тому тижні не був на вечорницях? Та й дівчини в нього не має!

Хлопець А для чого йому дівчина? Він до вдовиці ходить. Вона з нього вірьовки в'є.

Дівчина Та не може бути.

Хлопець Не віриш? То сама послухай.